ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

РІШЕННЯ
17.10.2016

Справа ""Інститут економічних реформ" проти України"

Заява N 61561/08

Стислий виклад

Підприємство-заявник є редакцією газети "Вечерние Вести", у якій у травні 2007 року було опубліковано статтю, у якій автор саркастично прокоментував участь пані Герман, члена Партії регіонів, у радіопередачі Бі-Бі-Сі, під час якої вона представила погляди своєї партії.

У липні цього ж року пані Герман звернулася до Печерського районного суду м. Києва (далі - Печерський суд) з позовом про захист честі, гідності і ділової репутації до підприємства-заявника та автора статті. Вона вимагала спростування - у формі публікації постановленого на її користь судового рішення - недостовірних, як стверджувалося, відомостей щодо її стверджуваного отримання квартири, наведених у статті. Підприємство-заявник наполягало на тому, що зазначені відомості є оціночними судженнями щодо положення законодавства, згідно з яким народним депутатам України надається право на житло.

Печерський суд частково задовольнив вимоги пані Герман, визнав такими, що не відповідають дійсності, деякі витяги зі статті та зобов’язав підприємство-заявника спростувати ці відомості шляхом опублікування резолютивної частини рішення суду та сплатити пані Герман відшкодування моральної шкоди. Печерський суд зазначив, що заяви, про які йде мова, становили твердження про факти, а не оціночні судження автора, які не були перевірені або доведені жодним з відповідачів, і були негативними і образливими для позивача.

Підприємство-заявник оскаржило рішення, стверджуючи, зокрема, що відповідний вислів був вираженням думки автора. На думку підприємства-заявника, абсурдність позовних вимог щодо спростування оціночних суджень полягала у тому, що ані позивач, ані суд першої інстанції не змогли сформулювати конкретний текст спростування, натомість суд зобов'язав опублікувати текст самого рішення. Крім цього, підприємство-заявник посилалось на положення Закону України "Про інформацію", згідно з яким оціночні судження не підлягають спростуванню. Рішення Печерського суду було залишене без змін судами вищих інстанції.

До Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) підприємство-заявник скаржилося за статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) на порушення його права на свободу вираження поглядів.

Розглянувши скаргу заявника Європейський суд зазначив, що суд першої інстанції, чиє рішення було залишене без змін судами вищих інстанції, вважав, що деякі витяги в оскаржуваній статті становили твердження щодо фактів, вказавши, що вони не можуть вважатися оціночними судженнями. Європейський суд відзначив, що національні суди спробували розрізнити твердження щодо фактів та оціночні судження в оскаржуваній статті, проте також звернув увагу на те, що національні суди не зважили усі критерії, закладені його практикою. Так, зокрема, національні суди не прокоментували сатиричний тон оскаржуваних тверджень, розглядаючи їх окремо, без урахування контексту. Європейський суд також звернув увагу, що національні суди не розглянули інші важливі чинники, зокрема, не пояснили, чому, незважаючи на внесок оскаржуваної статті у обговорення суспільних інтересів, роль її суб’єкта як видатного політика та ту важливу роль, яку відіграє преса в демократичному суспільстві, вони вважали, що сатиричні твердження автора вийшли за межі дозволеного рівня перебільшення та провокацїї. У підсумку Європейський суд дійшов висновку, що національні суди виявилися нездатними (і) належним чином визнати, що ця справа стосується конфлікту між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи, та (іі) достатньо ретельно зважити ці вимоги на основі критеріїв, закладених практикою Європейського суду, та оскільки необхідність втручання у здійснення підприємством-заявником свого права на свободу вираження поглядів доведена не була, констатував порушення статті 10 Конвенції.

За цих підстав Суд одноголосно

"1. Оголошує заяву прийнятною;

2. Постановляє, що було порушення статті 10 Конвенції;

3. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити підприємству-заявнику 4 500 (чотири тисячі п'ятсот) євро відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватись; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;

4. Відхиляє решту вимог підприємства-заявника щодо справедливої сатисфакції".