Міжнародна конвенція
щодо втручання у відкритому морі у випадках аварій,
які призводять до забруднення нафтою
( Про участь у конвенції див. Постанову ВР
N 3734-12 від 17.12.93 )
Держави - сторони цієї Конвенції,
усвідомлюючи необхідність захисту інтересів своїх народів від серйозних наслідків морських аварій, внаслідок яких виникає небезпека забруднення моря і узбережжя нафтою,
переконані в тому, що за таких обставин для захисту цих інтересів може виникнути необхідність вжиття заходів виключного характеру у відкритому морі і що такі заходи не порушуватимуть принципу свободи відкритого моря,
погодились про таке:
Стаття I
1. Сторони цієї Конвенції можуть вживати у відкритому морі такі заходи, які можуть стати необхідними для запобігання, зменшення або усунення серйозної і реально загрожуючої їх узбережжю або пов'язаним з ним інтересам небезпеки забруднення або загрози забруднення моря нафтою внаслідок морської аварії або дій, пов'язаних з такою аварією, які, як розумно можна передбачати, потягнуть за собою шкідливі наслідки у великих розмірах.
2. Однак ніякі заходи не повинні вживатись на підставі цієї Конвенції щодо будь-якого військового корабля або іншого судна, що належить державі чи експлуатується нею і використовується у даний час для урядових некомерційних цілей.
Стаття II
У цій Конвенції:
1. "Морська аварія" означає зіткнення суден, посадку на мілину чи інший морський інцидент або інша подія на борту судна чи поза ним, в результаті яких завдається матеріальна шкода або створюється реальна загроза завдання матеріальної шкоди судну чи вантажу.
2. "Судно" означає:
а) морське судно будь-якого типу і
b) будь-який плавучий засіб, за винятком установок чи споруд, що використовуються для дослідження і експлуатації ресурсів дна морів і океанів та його надр.
3. "Нафта" означає сирову нафту, мазут, дизельне паливо та мастильні масла.
4. "Пов'язані з ним інтереси" означає інтереси прибережної держави, що безпосередньо зачіпаються морською аварією, або яким вона загрожує, такі як:
а) діяльність на узбережжі, в портах чи в естуаріях, включаючи рибальство, яка є істотним джерелом засобів для існування зайнятих у ній людей;
b) привабливість даного району для туризму;
с) здоров'я населення узбережжя та добробуту даного району, включаючи охорону біологічних ресурсів моря, флори і фауни.
5. "Організація" означає Міжнародну морську організацію.
Стаття III
При здійсненні прибережною державою права вживати заходів згідно з статтею I мають додержуватися такі умови:
а) до вжиття будь-яких заходів прибережна держава має консультуватися з іншими державами, інтереси яких зачіпаються морською аварією, зокрема з державою або державами прапора;
b) прибережна держава має без затримки повідомити про передбачувані заходи будь-які фізичні або юридичні особи, відомі прибережній державі або які стали їй відомі під час консультацій, як такі, що мають інтерес і які, як розумно можна передбачити, будуть зачіпатися цими заходами. Прибережна держава має брати до уваги будь-які зміни, що можуть бути ними запропоновані;
с) до вжиття будь-яких заходів прибережна держава може консультуватися з незалежними експертами, які вибираються із списку, що ведеться Організацією;
d) у випадках надзвичайної терміновості, що вимагають негайного вжиття заходів, прибережна держава може вживати заходи, що стали невідкладними внаслідок надзвичайної ситуації, без попередніх повідомлень і консультацій або без продовження уже розпочатих консультацій;
е) до вжиття таких заходів і під час їх здійснення прибережна держава повинна робити все від неї залежне для того, щоб запобігти будь-якому ризику для людського життя, та надавати особам, які зазнають бідування, всіляку допомогу, яка їм може бути потрібна, та у відповідних випадках сприяти репатріації екіпажів суден і не чинити цьому перешкод;
f) про заходи, що були вжиті відповідно до статті I, має бути негайно повідомлено заінтересовані держави та відомі фізичні і юридичні особи, а також Генерального секретаря Організації.
Стаття IV
1. Під егідою Організації буде складений і вестиметься список експертів, передбачений статтею III цієї Конвенції, і Організація вживатиме необхідні і відповідні уточнення в списку, включаючи визначення необхідних кваліфікацій.
2. Включення експертів до списку може здійснюватися державами-членами Організації і Сторонами цієї Конвенції, експерти оплачуватимуться на підставі положень, установлених державами для оплати таких послуг.
Стаття V
1. Заходи, що вживаються прибережною державою відповідно до статті I, мають бути сорозмірні дійсно вчиненій або загрожуючій шкоді.
2. Ці заходи не повинні виходити за розумну межу, необхідну для досягнення цілі, згаданої в статті I, і повинні бути припинені, як тільки цієї цілі буде досягнуто; вони не повинні без необхідності порушувати права і інтереси держави прапора, третіх держав та будь-яких заінтересованих фізичних або юридичних осіб.
3. Під час розгляду питання про те, чи є заходи сорозмірними шкоді, повинні враховуватися:
а) вірогідність завдання шкоди та її розмір, якщо ці заходи не будуть вжиті, і
b) вірогідність того, що ці заходи будуть ефективними, і
с) розмір шкоди, яка може бути завдана цими заходами.
Стаття VI
Будь-яка Сторона, яка на порушення положень цієї Конвенції вжила заходів, що завдали шкоди іншим, повинна виплатити компенсацію у розмірі шкоди, завданої заходами, що перевищують ті, які були розумно необхідні для досягнення цілі, згаданої в статті I.
Стаття VII
За виключенням спеціально передбаченого, ніщо в цій Конвенції не порушує застосовуваного в інших відношеннях прав, обов'язків, привілеїв та імунітету і не позбавляє будь-яку Сторону або будь-яку заінтересовану фізичну чи юридичну особу застосовуваного в інших відносинах засобу судового захисту.
Стаття VIII
1. Будь-який спір, що виник між Сторонами з приводу того, чи були заходи, вжиті на підставі статті I, порушенням положень цієї Конвенції, чи підлягає оплаті компенсація на підставі статті VI, і в якій сумі ця компенсація має бути виплачена, у випадку неможливості врегулювання його шляхом переговорів між Сторонами у спорі або між Стороною, що вжила заходів, та фізичними чи юридичними особами, якщо Сторони не приймуть іншого рішення, передається на прохання будь-якої із заінтересованих Сторін на примирення, а якщо примирення не досягається, то на арбітраж відповідно до процедури, викладеної у Додатку до цієї Конвенції.
2. Сторона, яка вжила заходів, не має права відхиляти пропозицію про примирення або арбітраж згідно з положенням попереднього пункту на тій лише підставі, що ще не вичерпані всі засоби захисту в її власному суді відповідно до внутрідержавного права.
Стаття IX
1. Ця Конвенція відкрита для підписання до 31 грудня 1970 року, а також для приєднання.
2. Держави-члени Організації Об'єднаних Націй, будь-яких спеціалізованих установ або Міжнародного агентства по атомній енергії, або сторони Статуту Міжнародного Суду можуть стати Сторонами цієї Конвенції шляхом:
а) підписання без застереження про ратифікацію, прийняття або схвалення;
b) підписання з наступною ратифікацією, прийняттям або схваленням; або
с) приєднання.
Стаття X
1. Ратифікація, прийняття, схвалення або приєднання набувають чинності після здачі відповідних документів на зберігання Генеральному секретарю Організації.
2. Будь-який документ про ратифікацію, прийняття, схвалення або приєднання, зданий на зберігання після набуття чинності з поправкою до цієї Конвенції щодо всіх наявних Сторін або після завершення всіх заходів, необхідних для набуття чинності цією поправкою щодо всіх Сторін, вважається таким, що стосується Конвенції, зміненої такою поправкою.
Стаття XI
1. Ця Конвенція набуває чинності на дев'яностий день після дати, на яку уряди п'ятнадцяти держав підпишуть її без застереження про ратифікацію, прийняття чи схвалення або здадуть на зберігання документи про ратифікацію, прийняття, схвалення або приєднання Генеральному секретарю Організації.
2. Для кожної держави, яка потім ратифікує, прийме, схвалить або приєднається до цієї Конвенції, вона набуває чинності на дев'яностий день після здачі на зберігання такою державою відповідного документа.
Стаття XII
1. Ця Конвенція може бути денонсована будь-якою Стороною у будь-який час після набуття нею чинності для цієї держави.
2. Денонсація здійснюється шляхом здачі на зберігання Генеральному секретарю Організації документа про денонсацію.
3. Денонсація стає чинною через один рік або після завершення більшого строку, зазначеного в документі про денонсацію після його здачі на зберігання Генеральному секретарю Організації.
Стаття XIII
1. Організація Об'єднаних Націй, де вона несе відповідальність за територію, або будь-яка Сторона цієї Конвенції, що несе відповідальність за міжнародні відносини території, якомога швидше консультується з відповідними властями території або вживає інших заходів, які можуть бути необхідними, з тим щоб поширити дію цієї Конвенції на таку територію, та може у будь-який час письмово повідомити Генерального секретаря Організації, що ця Конвенція поширюється на таку територію.
2. Ця Конвенція поширюється на зазначену територію з дати отримання повідомлення або з такої іншої дати, що може бути вказана в повідомленні.
3. Організація Об'єднаних Націй або будь-яка Сторона, яка зробила заяву відповідно до пункту 1 цієї статті може в будь-який час після дати поширення дії Конвенції на певну територію письмово заявити Генеральному секретарю Організації про припинення дії Конвенції щодо такої території.
4. Ця Конвенція припиняє дію щодо території, зазначеної в такому повідомленні через один рік або такий довший період, що може бути зазначений в ньому, після дати отримання повідомлення Генеральним секретарем Організації.
Стаття XIV
1. Конференція з метою перегляду або внесення поправок до цієї Конвенції може бути скликана Організацією.
2. Організація скликає конференцію Держав-Сторін цієї Конвенції для перегляду або внесення поправок до цієї Конвенції на прохання не менш ніж однієї третини Сторін.
Стаття XV
1. Ця Конвенція буде здана на зберігання Генеральному секретарю Організації.
2. Генеральний секретар Організації:
а) повідомляє всі держави, що підписали або приєдналися до Конвенції:
і) про кожне нове підписання або здачу на зберігання нового документа із зазначенням такої дати;
іі) про здачу на зберігання будь-яких документів про денонсацію цієї Конвенції та дату такої здачі;
ііі) про поширення цієї Конвенції на будь-яку територію відповідно до пункту 1 статті XIII та відміну такого поширення відповідно до пункту 4 цієї ж статті.
b) надсилає завірені копії цієї Конвенції всім державам, що підписали або приєднались до цієї Конвенції.
Стаття XVI
Як тільки ця Конвенція набуде чинності, її текст передається Генеральним секретарем Організації Секретаріату Організації Об'єднаних Націй для реєстрації і опублікування відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй.
Стаття XVII
Ця Конвенція укладена в одному примірнику англійською і французькою мовами, при цьому обидва тексти є рівно автентичними.
Офіційні переклади російською й іспанською мовами будуть підготовлені і здані на зберігання разом з підписаним оригіналом.
На посвідчення чого нижчепідписані, належним чином уповноважені на те своїми урядами, підписали цю Конвенцію.
Вчинено в Брюсселі двадцять дев'ятого листопада 1969 року.
Довідка
Ця Конвенція була вироблена на Міжнародній конференції, що була скликана за ініціативою Міжнародної морської організації (ІМО) і відбулася у Брюсселі у 1969 році. В її роботі брала участь також делегація України, але за рішенням загальносоюзних директивних інстанцій її підписав лише представник колишнього Союзу РСР.
Основна мета Конвенції - запобігання забрудненню узбережжя прибережних держав нафтою внаслідок морських аварій, що сталися у відкритому морі, тобто на значній відстані від узбережжя і за межами дії юрисдикції прибережної держави. Цей фактор має важливе значення, оскільки захисні дії прибережної держави (включаючи можливість спалення або затоплення аварійного судна) мають бути відповідними небезпеці, що загрожує узбережжю.
Тому перед учиненням таких дій прибережна держава має консультуватися з іншими заінтересованими державами, використовувати експертів, список яких ведеться в ІМО, тощо. Порушення таких вимог може призвести до того, що прибережній державі, яка перевищила межі допустимих дій під час таких аварійних ситуацій, прийдеться відшкодовувати неправомірні збитки.
В умовах інтенсифікації судноплавства і, зокрема, перевезень нафти танкерами ця Конвенція відіграє істотну роль, з одного боку, у підвищенні безпеки судноплавства, а з іншого є певною гарантією захисту інтересів прибережних держав.
Чинність цієї Конвенції поширювалась і на Україну (колишній Союз РСР був її стороною з 1975 року). Проте у сучасних умовах постає необхідність оформлення безпосередньої участі України в цій Конвенції. Участь України у Конвенції не тягне за собою будь-яких фінансових наслідків і буде підставою для захисту прибережних вод і узбережжя від забруднення нафтою і надзвичайних ситуацій.