ПРЕЗИДІЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНСЬКОЇ РСР
УКАЗ
Про внесення змін і доповнень до
Кримінального та Кримінально-процесуального
кодексів Української РСР
( Відомості Верховної Ради (ВВР) 1962, N 37, ст. 461 )
( Із змінами, внесеними згідно з Кодексом
N 2341-III від 05.04.2001 -
набуває чинності з 01.09.2001 )
Відповідно до Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 15 лютого 1962 року "Про посилення відповідальності за посягання на життя, здоров'я і гідність працівників міліції та народних дружинників", "Про посилення кримінальної відповідальності за згвалтування", від 20 лютого 1962 року "Про посилення кримінальної відповідальності за хабарництво", від 4 квітня 1962 року "Про внесення змін і доповнень до статей 22 і 44 Основ кримінального законодавства" і враховуючи практику застосування кримінального та кримінально-процесуального законодавства, Президія Верховної Ради Української РСР постановляє:
( Стаття 1 втратила чинність на підставі Кодексу N 2341-III від 05.04.2001 - набуває чинності з 01.09.2001 )
( Стаття 2 втратила чинність на підставі Кодексу N 2341-III від 05.04.2001 - набуває чинності з 01.09.2001 )
( Стаття 3 втратила чинність на підставі Кодексу N 2341-III від 05.04.2001 - набуває чинності з 01.09.2001 )
( Стаття 4 втратила чинність на підставі Кодексу N 2341-III від 05.04.2001 - набуває чинності з 01.09.2001 )
5. Внести зміни до пункту 9 частини 1 статті 6 і доповнити цю частину пунктом 10, а також внести зміни до пунктів 2 і 3 статті 34, статті 36, частини 2 статті 108, частини 1 статті 111, статті 112, частини 2 статті 155, частини 1 статті 282, статей 324, 334, 335 частини 3 статті 386, частини 2 статті 405, частини 5 статті 407, частини 3 статті 408, частини 8 статті 410 і частини 2 статті 411 Кримінально-процесуального кодексу Української РСР, виклавши їх так:
Пункти 9 і 10 частини 1 статті 6
"9) щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи;
10) щодо особи, про яку є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому ж обвинуваченню, крім випадків, передбачених статтями 276 і 278 цього Кодексу".
Пункти 2 і 3 статті 34
"2) про інші державні злочини, передбачені статтями 66-69, 69-1, 71, частиною 2 статті 73, статтею 76, частиною 1 статті 77, статтями 78-80, 80-1, 80-2 Кримінального кодексу Української РСР;
3) про злочини, передбачені частиною 3 статті 84, частиною 2 статті 86, статтями 86-1, 93, частиною 3 статті 117, статтею 147, частиною 2 статті 168, статтею 190-1 Кримінального кодексу Української РСР".
Стаття 36
"Стаття 36. Підсудність справ військовому трибуналу
Підсудність кримінальних справ військовому трибуналу визначається Положенням про військові трибунали".
Частина 2 статті 108
"У справах, в яких провадження попереднього слідства не є обов'язковим, дізнання повинно бути закінчено не пізніше одного місяця. В строк дізнання включається час з моменту порушення справи до направлення її прокуророві з обвинувальним висновком або до закриття чи зупинення провадження у справі. У виняткових випадках цей строк може бути продовжений прокурором, який безпосередньо здійснює нагляд за провадженням дізнання, не більше як на один місяць".
Частина 1 статті 111
"Провадження попереднього слідства є обов'язковим у справах про державні і військові злочини і про злочини, передбачені частиною 3 статті 81, частиною 3 статті 82, частиною 3 статті 83, частинами 2 і 3 статті 84, частиною 2 статті 86, статтями 86-1, 93-99, 101, 103, 104, 108, 109, 113, 115, 117, 119-122, частиною 2 статті 123, статтею 124, частиною 2 статті 125, статтями 127, 128, 130-139, частиною 3 статті 141, частинами 2 і 3 статті 142, статтями 147, 147-1, частиною 2 статті 155, статтями 156, 165-177, 181, 186, 187, частиною 2 статті 188, частиною 2 статті 188-1, статтями 190, 190-1, частиною 2 статті 193, статтями 200, 201, 203-205, 208-210, частиною 3 статті 215, частиною 2 статті 216, статтями 217-220, частиною 2 статті 221, частиною 2 статті 223, статтею 226 Кримінального кодексу Української РСР, а також про всі злочини неповнолітніх і осіб, які через свої фізичні або психічні вади не можуть самі здійснювати своє право на захист",
Стаття 112
Попереднє слідство в кримінальних справах провадиться слідчими прокуратури, а в справах про злочини, передбачені статтями 56-62, 64, 65, 67, 68, 70, 71, 75, 76, 80, 80-1 (в частині, що стосується недонесення про державні злочини, передбачені статтями 56-61 і 64), 80-2 (в частині, що стосується приховування державних злочинів, передбачених статтями 56-61, 64, 70 і 80) та пунктами "а", "б" і "в" статті 253 Кримінального кодексу Української РСР, також слідчими органів державної безпеки".
Частина 2 статті 155
"До осіб, обвинувачених у вчиненні злочинів, передбачених статтями 56-65, 69, 69-1, 71, 78-80, частиною 3 статті 81, частиною 3 статті 82, частиною 3 статті 83, частиною 3 статті 84, частиною 2 статті 86, статтями 86-1, 93, частиною 3 статті 117, частиною 3 статті 141, частиною 3 статті 142, частиною 2 статті 168, частиною 2 статті 169, частиною 2 статті 170, статтею 190-1, пунктом "в" статті 234, пунктами "б" і "г" статті 241, статтею 242, пунктом "в" статті 245, статтями 257, 260 і 261 Кримінального Кодексу Української РСР, взяття під варту може бути застосовано з мотивів самої тільки небезпечності злочину".
"Коли під час судового розгляду справи будуть встановлені підстави для закриття справи, передбачені пунктами 5, 6, 7, 8, 9, 10 статті 6 і статтями 8, 9, 10 цього Кодексу, суд, вислухавши думку учасників судового розгляду і висновок прокурора, своєю мотивованою ухвалою закриває справу".
"Стаття 324. Питання, що вирішуються судом при постановленні вироку
Постановляючи вирок, суд повинен вирішити такі питання:
1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний;
2) чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений;
3) чи винен підсудний у вчиненні цього злочину;
4) чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин;
5) чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують відповідальність підсудного, і які саме;
6) чи слід у випадках, передбачених статтею 26 Кримінального кодексу Української РСР, визнати підсудного особливо небезпечним рецидивістом;
7) яка саме міра покарання повинна бути призначена підсудному і чи повинен він її відбувати;
8) в якому виді виправно-трудової колонії повинен відбувати покарання підсудний, щодо якого суд призначає покарання у вигляді позбавлення волі у виправно-трудовій колонії;
9) чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, якщо цивільний позов не був заявлений;
10) що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна;
11) що зробити з речовими доказами, зокрема з грошима, цінностями та іншими речами, нажитими злочинним шляхом;
12) на кого повинні бути покладені судові витрати і в якому розмірі:
13) який запобіжний захід слід обрати щодо підсудного; 14) чи слід у випадках, передбачених статтею 14 Кримінального кодексу Української РСР, застосувати до підсудного примусове лікування чи встановити над ним опікування.
Коли підсудний обвинувачується у вчиненні декількох злочинів, суд вирішує питання, зазначені в пунктах 1-7 цієї статті, окремо по кожному злочину.
Якщо у вчиненні злочину обвинувачується декілька осіб, суд вирішує питання, зазначені в цій статті, окремо щодо кожного з підсудних.
Примусове лікування, передбачене пунктом 14 цієї статті, може бути застосовано лише при наявності відповідного висновку лікувальної установи".
"Стаття 334. Мотивувальна частина вироку
Мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу, мотивів і наслідків вчиненого злочину.
В мотивувальній частині обвинувального вироку наводяться обставини, які визначають ступінь винності кожного з підсудних, докази, на яких грунтуються висновки суду щодо кожного підсудного, з зазначенням мотивів, що пояснюють, чому суд грунтує свій вирок саме на цих доказах і відкидає інші докази. В разі визнання частини обвинувачення необгрунтованою суд повинен вказати підстави цього. Суд зобов'язаний також навести мотиви зміни обвинувачення, мотиви обрання даної міри покарання або звільнення підсудного від покарання, підстави до застосування умовного засудження або покарання нижче найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, а також підстави обрання міри покарання, яка може призначатися лише при обтяжуючих чи пом'якшуючих обставинах, що зазначені в законі, за яким кваліфіковано злочин.
Коли суд вирішить визнати підсудного особливо небезпечним рецидивістом, у мотивувальній частині вироку зазначаються підстави такого рішення і робиться посилання на статтю 26 Кримінального кодексу Української РСР.
В мотивувальній частині обвинувального вироку суд повинен зазначити мотиви застосування до засудженого до позбавлення волі певного виду виправно-трудової колонії або тюремного ув'язнення відповідно до статті 25 Кримінального кодексу Української РСР.
Якщо суд відповідно до статті 14 Кримінального кодексу Української РСР визнає необхідним застосувати щодо підсудного примусове лікування або встановити над ним опікування, в мотивувальній частині вироку зазначаються мотиви такого рішення.
При наявності клопотань громадських організацій або колективів трудящих про умовне засудження і про передачу їм підсудного для перевиховання і виправлення суд у мотивувальній частині вироку зазначає мотиви задоволення чи відхилення цих клопотань.
Мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене підсудному і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання підсудного з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. Не допускається включення у вирок формулювань, які ставлять під сумнів невинність виправданого.
У мотивувальній частині вироку викладаються підстави для задоволення або відхилення цивільного позову, а також підстави для відшкодування матеріальних збитків у випадках, передбачених частиною 3 статті 29 цього Кодексу".
"Стаття 335. Резолютивна частина вироку
В резолютивній частині обвинувального вироку повинні бути зазначені: прізвище, ім'я та по батькові підсудного; кримінальний закон, за яким підсудного визнано винним; покарання, призначене підсудному по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними; остаточна міра покарання, обрана судом; початок строку відбуття покарання; тривалість іспитового строку, якщо застосовано умовне засудження; рішення про цивільний позов; рішення про речові докази і судові витрати; рішення про залік попереднього ув'язнення; рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили і вказівка про порядок і строк оскарження вироку.
При визнанні підсудного особливо небезпечним рецидивістом про це зазначається в резолютивній частині вироку.
Щодо засуджених до позбавлення волі у виправно-трудових колоніях суд зобов'язаний в резолютивній частині обвинувального вироку зазначити вид колонії, де засуджений повинен відбувати покарання.
У випадках, передбачених статтею 37 Кримінального кодексу Української РСР, у резолютивній частині обвинувального вироку викладається рішення про звернення з поданням до відповідних державних органів про позбавлення засудженого військового або спеціального звання, орденів, медалей або почесного звання.
У випадках, передбачених статтею 14 Кримінального кодексу Української РСР, у резолютивній частині вироку зазначається рішення суду застосувати до підсудного примусове лікування або встановити над ним опікування.
Міра покарання повинна бути визначена таким чином, щоб при виконанні вироку не виникло ніяких сумнівів щодо виду і розміру покарання, призначеного судом.
Коли підсудному було пред'явлено декілька обвинувачень і деякі з них не були доведені, то в резолютивній частині вироку повинно бути зазначено, по яких з них підсудний виправданий, а по яких - засуджений.
Якщо підсудний визнається винним, але звільняється від відбуття покарання, суд зазначає про це в резолютивній частині вироку.
Коли призначається покарання нижче найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, у резолютивній частині вироку робиться посилання на статтю 44 Кримінального кодексу Української РСР і зазначається обрана судом міра покарання.
Якщо суд визнає можливим застосувати умовне засудження з передачею засудженого для перевиховання і виправлення громадській організації чи колективу трудящих, суд у резолютивній частині вироку зазначає, якій саме громадській організації чи колективу трудящих передано засудженого на перевиховання і виправлення.
В резолютивній частині виправдувального вироку зазначається прізвище, ім'я та по батькові виправданого; вказується, що підсудний в пред'явленому обвинуваченні визнаний невинним і по суду виправданим; вказується про скасування запобіжного заходу, про скасування заходів до забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна, про речові докази, судові витрати і про порядок та строк оскарження вироку".
"Якщо особа, яка витребувала справу в порядку судового нагляду, не встановить в ній підстав для принесення протесту, вона повідомляє про це особу, установу або організацію, за клопотанням яких була витребувана справа для перевірки, з зазначенням мотивів відмови і повертає справу у відповідний суд".
Частина 2 статті 405
"Відстрочка виконання вироку не допускається щодо осіб, засуджених за тяжкі злочини, перелічені в примітці до статті 25 Кримінального кодексу Української РСР, при засудженні цих осіб до позбавлення волі на строк не нижче п'яти років, щодо осіб, засуджених за особливо небезпечні державні злочини, незалежно від строку покарання, а так само щодо особливо небезпечних рецидивістів".
"Якщо суд відмовить в умовно-достроковому та достроковому звільненні засудженого від покарання або заміні невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням, повторне подання в цьому питанні щодо осіб, які засуджені за злочини, зазначені в частині 2 статті 52 Кримінального кодексу Української РСР, може бути внесено не раніше як через рік з дня винесення ухвали про відмову, а щодо інших засуджених - не раніше як через шість місяців".
"Звільнення на цих підставах з місць ув'язнення осіб, засуджених за злочини, передбачені статтями 56-65, 69, 69-1, частиною 2 статті 79, частиною 2 статті 80, частиною 3 статті 81, частиною 3 статті 82, частиною 3 статті 83, частиною 3 статті 84, частиною 2 статті 86, статтями 86-1, 93, частиною 3 статті 117, частиною 3 статті 142, частиною 2 статті 168, статтею 190-1, пунктом "в" статті 234 Кримінального кодексу Української РСР, а також особливо небезпечних рецидивістів не допускається".
Частина 8 статті 410
"Якщо суд відмовить у заміні тюремного ув'язнення позбавленням волі у виправно-трудових колоніях, повторний розгляд подання в цьому питанні може мати місце не раніше як через рік з дня винесення ухвали про відмову".
"В судове засідання, як правило, викликається засуджений, а за його клопотанням і захисник. Якщо питання стосується виконання вироку в частині цивільного позову, викликається також при необхідності цивільний позивач і цивільний відповідач. Неявка цих осіб не зупиняє розгляду справи".
Голова Президії Верховної Ради Української РСР Д.КОРОТЧЕНКО
Секретар Президії Верховної Ради Української РСР А.ЗЛЕНКО
м. Київ, 10 вересня 1962 р.
№ 461а-06