Конвенція
про охорону та використання транскордонних
водотоків та міжнародних озер

Вчинено в Хельсінкі, 17 березня 1992 року

(Про приєднання див. Закон
N 801-XIV від 01.07.
99)

( Поправки до Конвенції див. в Рішенні
від 28.11.2003 )

Преамбула

Сторони цієї Конвенції

усвідомлюючи, що охорона та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер є важливими та невідкладними завданнями, ефективне вирішення яких може бути забезпечене лише шляхом тісного співробітництва,

висловлюючи занепокоєння з приводу існування та загрози негативних наслідків в короткотривалій та довготривалій перспективі змін стану транскордонних водотоків та міжнародних озер для навколишнього середовища, економіки та добробуту країн-членів Європейської економічної комісії (ЄЕК),

підкреслюючи необхідність зміцнення національних та міжнародних заходів щодо попередження, обмеження та скорочення викидів шкідливих речовин у водне середовище та щодо зменшення евтрофікації та підкислення, а також забруднення морського середовища, особливо в прибережних морських районах, з джерел, розташованих на суші,

вітаючи зусилля, прикладені на даний час урядами держав-членів ЄЕК по зміцненню співробітництва на двосторонній та багатосторонній основі з метою попередження, обмеження і скорочення транскордонного забруднення, стійкого управління водними ресурсами, їх збереження та охорони оточуючого середовища,

посилаючись на відповідні положення та принципи Декларації Стокгольмської конференції з проблем навколишнього середовища, Заключного акту Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ), Заключних документів Мадрідської та Віденської зустрічі представників держав-учасниць НБСЄ та Регіональної стратегії охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів в країнах-членах ЄЕК на період до 2000 року й надалі,

усвідомлюючи роль, яку відіграє Європейська економічна комісія Організації Об'єднаних Націй у сприянні міжнародному співробітництву щодо запобігання, обмеження та скорочення забруднення транскордонних вод та їх збалансованого використання, та у зв'язку з цим нагадуючи про Декларацію ЄЕК про політику в галузі запобігання та боротьби з забрудненням водних ресурсів, в тому числі й транскордонних; Декларацію ЄЕК про політику в галузі раціонального використання водних ресурсів; Принципи співробітництва в галузі транскордонних вод ЄЕК; Хартію раціонального використання підземних вод ЄЕК; та Кодекс поведінки при аварійному забрудненні транскордонних внутрішніх вод,

посилаючись на рішення I(42) та I(44), прийняті Європейською економічною комісією відповідно на її сорок другій та сорок четвертій сесіях, та підсумки Наради представників держав-учасниць НБСЄ з питань захисту навколишнього середовища (Софія, Болгарія, 16 жовтня - 3 листопада 1989 року),

підкреслюючи, що співробітництво між країнами-членами в галузі охорони та використання транскордонних вод повинно в першу чергу реалізуватися шляхом розробки угод між прибережними державами, які межують з одними й тими ж водами, особливо в тих випадках, коли такі угоди ще не досягнуті,

погодились на наступне:

Стаття 1
Визначення

Для цілей цієї Конвенції

1. "Транскордонні води" означають будь-які поверхневі або підземні води, які позначають, перетинають кордони між двома й більше державами або розташовані на таких кордонах; в тих випадках, коли транскордонні води впадають безпосередньо в море, межі таких транскордонних вод обмежуються прямою лінією, яка перетинає їх гирло між двома точками, що розташовані на лінії малої води на їхніх берегах.

2. "Транскордонний вплив" означає будь-які значні шкідливі наслідки, що виникають в результаті зміни стану транскордонних вод, які спричинюються діяльністю людини, фізичне джерело якої повністю або частково розташоване в районі, що перебуває під юрисдикцією тієї чи іншої Сторони, для навколишнього середовища в районі, що перебуває під юрисдикцією іншої Сторони. До таких наслідків для навколишнього середовища входять наслідки для здоров'я та безпеки людини, флори, фауни, грунтів, повітря, вод, клімату, ландшафту та історичних пам'ятників або інших матеріальних об'єктів або взаємодія цих факторів; до їх переліку також належать наслідки для культурної спадщини або соціально-економічних умов, що виникають в результаті зміни цих факторів.

3. "Сторона", якщо текст не вміщує інших вказівок, означає Договірну Сторону цієї Конвенції.

4. "Прибережні Сторони" означають Сторони, які межують з одними й тими ж транскордонними водами.

5. "Спільний орган" означає будь-яку двосторонню чи багатосторонню комісію або інші відповідні організаційні структури, призначені для виконання співробітництва між прибережними Сторонами.

6. "Шкідливі речовини" означають речовини, які є токсичними, канцерогенними, мутагенними, тератогенними або які підлягають біоакумуляції, особливо коли вони є стійкими.

7. "Найкраща наявна технологія" (визначення знаходиться в Додатку I до цієї Конвенції).

Частина I
Положення, які стосуються всіх сторін

Стаття 2
Загальні положення

1. Сторони вживають всі відповідні заходи для запобігання, обмеження та скорочення будь-якого транскордонного впливу.

2. Сторони вживають, зокрема, всі відповідні заходи:

а) для запобігання, обмеження та скорочення забруднення вод, яке спричинює або може спричинити транскордонний вплив;

b) для забезпечення використання транскордонних вод з метою екологічно обгрунтованого та раціонального управління водними ресурсами, їх збереження та охорони навколишнього середовища;

с) для забезпечення використання транскордонних вод розумним та справедливим чином з особливим врахуванням їх транскордонного характера при виконанні діяльності, яка спричинює або може спричинити транскордонний вплив;

d) для забезпечення збереження та, в разі необхідності, відновлення екосистем.

3. Заходи по запобіганню, обмеженню та скороченню забруднення вод вживаються, наскільки це можливо, в джерелі забруднення.

4. Ці заходи ні прямо, ні опосередковано не мають спричинювати перенесення забруднення на інші компоненти навколишнього середовища.

5. При вживанні заходів, згаданих в пунктах 1 і 2 цієї Статті, Сторони керуються наступними принципами:

а) принципом вживання запобіжних заходів, згідно з яким заходи по запобіганню можливого транскордонного впливу витоку шкідливих речовин не повинні відкладатися на тій підставі, що наукові дослідження не встановили в повній мірі зв'язку причина-наслідок між цими речовинами, з одного боку, та можливим транскордонними впливом - з іншого;

b) принципом "забруднювач платить", згідно з яким витрати, пов'язані з заходами по запобіганню, обмеженню та скороченню забруднення, покриваються забруднювачем;

с) управління водними ресурами здійснюється таким чином, щоб потреби теперішнього покоління задовольнялись без шкоди для можливості майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби.

6. Прибережні Сторони здійснюють співробітництво на основі рівності та взаємності, зокрема, шляхом укладання двосторонніх та багатосторонніх угод з метою вироблення узгодженої політики, програм та стратегій, що охоплюють відповідні водозбори або їхні частини, для забезпечення запобігання, обмеження та скорочення транскордонного впливу та з метою охорони навколишнього середовища транскордонних вод або навколишнього середовища, що перебуває під впливом таких вод, в тому числі й морського середовища.

7. Застосування цієї Конвенції не повинно спричинювати ні погіршення екологічних умов, ні посилення транскордонного впливу.

8. Положення цієї Конвенції не зачіпають право Сторін індивідуально або сумісно затверджувати та вживати більш суворі заходи, ніж ті, які передбачені в цій Конвенції.

Стаття 3
Запобігання, обмеження та скорочення

1. Для запобігання, обмеження та скорочення транскордонного впливу Сторони розробляють, затверджують, впроваджують відповідні правові, адміністративні, економічні, фінансові та технічні заходи і, по можливості, прагнуть їх сумісності для забезпечення, зокрема:

а) запобігання, обмеження та скорочення в джерелі скиду забрудників шляхом застосування, зокрема, маловідходної та безвідходної технології;

b) охорони транскордонних вод від забруднення з точкових джерел шляхом попереднього видання компетентними національними органами дозволів на скиди стічних вод та проведення моніторинга дозволених скидів та контролю за ними;

с) визначення граничних норм для скидів стічних вод, вказаних в дозволах, на основі найкращої наявної технології для скидів небезпечних речовин;

d) введення більш строгих вимог, які в певних випадках приводять навіть до заборони скидів, якщо це обумовлюється необхідністю підтримання відповідної якості водного об'єкту, куди спрямовано скиди, або екосистеми;

е) застосування в крайньому випадку біологічного очищення або еквівалентних процесів по відношенню до комунально-побутових стічних вод, причому поетапно, там, де це необхідно;

f) проведення відповідних заходів, зокрема, шляхом використання найкращої наявної технології, з метою скорочення надходження біогенних речовин з промисловості та комунально-побутових джерел;

g) розробки та впровадження відповідних заходів та найкращої в екологічному відношенні практики для скорочення надходження біогенних та небезпечних речовин з дифузних джерел, особливо в тих випадках, коли основним джерелом є сільське господарство (керівні принципи для розробки найкращої в екологічному відношенні практики наведені в додатку II до цієї Конвенції);

h) застосування оцінки впливу на навколишнє середовище та інших методів оцінки;

і) заохочення збалансованого управління водними ресурсами, включаючи застосування екосистемного підходу;

j) розробки планів дій в надзвичайних систуаціях;

k) проведення додаткових конкретних заходів щодо запобігання забрудненню підземних вод;

l) зведення до мінімуму небезпеки аварійного забруднення.

2. З цією метою кожна Сторона встановлює граничні норми вмісту забрудників у скидах з точкових джерел в поверхневі води на основі найкращої наявної технології. Норми конкретно застосовуються в окремих галузях або секторах промисловості, які є джерелами небезпечних речовин. Згадані в пункті 1 цієї статті відповідні заходи щодо запобігання, обмеження та скорочення надходження небезпечних речовин з точкових та дифузних джерел у води можуть, зокрема, включати повну або часткову заборону виробництва або використання таких речовин. При цьому враховуються занесені до міжнародних конвенцій або правил переліки таких галузей або секторів промисловості й таких небезпечних речовин, які застосовуються в сферах діяльності, що охоплюються цією Конвенцією.

3. Окрім цього, кожна Сторона визначає там, де це доцільно, цільові показники якості води й затверджує критерії якості води для запобігання, обмеження та скорочення транскордонного впливу. Загальні принципи розробки таких цільових показників та критеріїв наведені в додатку III до цієї Конвенції. При необхідності Сторони докладають зусиль, спрямованих на оновлення цього додатку.

Стаття 4
Моніторинг

Сторони розробляють програми моніторингу транскордонних вод.

Стаття 5
Дослідження та розробки

Сторони співробітничають у проведенні досліджень та розробок в галузі ефективних методів запобігання, обмеження та скорочення транскордонного впливу. З цією метою Сторони, враховуючи науководослідну діяльність відповідних міжнародних форумів, прагнуть на двосторонній та/або багатосторонній основі виконувати або активізувати у випадку необхідності конкретні науково-дослідні програми, спрямовані, зокрема, на:

а) розробку методів оцінки токсичності небезпечних речовин та шкоди забрудників;

b) підвищення рівня знань про присутність, поширення та вплив на навколишнє середовище забрудників та відповідних процесів;

с) розробку та застосування екологічно обгрунтованих технологій, методів виробництва та структур споживання;

d) поетапне припинення виробництва й застосування та/або заміну речовин, які можуть спричинювати транскордонний вплив;

е) розробку екологічно обгрунтованих методів вилучення небезпечних речовин;

f) розробку спеціальних методів покращання стану транскордонних вод;

g) розробку екологічно обгрунтованих методів будівництва водогосподарських об'єктів та способів регулювання водного режиму;

h) фізичну та фінансову оцінку збитків, які виникли в результаті транскордонного впливу.

Обмін результатами науково-дослідних програм виконується між Сторонами у відповідності з статтею 6 цієї Конвенції.

Стаття 6
Обмін інформацією

Сторони в максимально короткі терміни забезпечують найбільш широкий обмін інформацією з питань, що стосуються положень цієї Конвенції.

Стаття 7
Відповідальність

Сторони надають підтримку відповідним міжнародним зусиллям по виробленню норм, критеріїв та процедур в галузі відповідальності.

Стаття 8
Захист інформації

Положення цієї Конвенції не зачіпають прав чи зобов'язань Сторін захищати у відповідності з їх національними правовими системами та застосованими наднаціональними правилами інформацію, що має відношення до виробничої та комерційної таємниці, в тому числі й інтелектуальну власність, або до інтересів національної безпеки.

Частина II
Положення, які стосуються прибережних сторін

Стаття 9
Двостороннє та багатостороннє співробітництво

1. Прибережні Сторони на основі рівності та взаємності укладають двосторонні та багатосторонні угоди та інші домовленості в тих випадках, якщо такі ще не існують, або вносять зміни в існуючі угоди та домовленості там, де в цьому є потреба, з метою усунення протиріч з основними принципами цієї Конвенції, з тим щоб визначити свої взаємовідносини та поведінку в галузі запобігання, обмеження та скорочення транскордонного впливу.

Прибережні Сторони конкретно встановлюють межі водозбору або його частини (частин), по відношенню до яких виконується співробітництво.

Ці угоди та домовленості містять відповідні питання, що охоплюються цією Конвенцією, а також будь-які інші питання, стосовно яких прибережні Сторони вважатимуть за необхідне співробітничати.

2. Вказані в пункті 1 цієї статті угоди та домовленості повинні передбачати створення спільних органів. Завдання цих спільних органів полягають, зокрема, та без шкоди відповідним існуючим угодам та домовленостям, в тому, щоб:

а) збирати, узагальнювати та оцінювати дані з метою визначення джерел забруднення, які можуть спричинювати транскордонний вплив;

b) розробляти спільні програми моніторинга якісних та кількісних показників вод;

с) складати реєстри та обмінюватися інформацією про джерела забруднення, вказані в пункті 2 а) цієї статті;

d) розробляти граничні норми для скидів стічних вод та оцінювати ефективність програм по боротьбі з забрудненням;

е) розробляти єдині цільові показники якості води з урахуванням положень пункта 3 статті 3 цієї Конвенції та пропозиції щодо відповідних заходів стосовно підтримання та, в разі необхідності, покращення існуючої якості води;

f) розробляти програми узгоджених дій щодо зниження навантаження забруднення як з точкових джерел (наприклад, комунальнопобутових та промислових джерел), так і з дифузних джерел (особливо сільськогосподарських);

g) встановлювати процедури сповіщення та сигналізації;

h) бути форумом для обміну інформацією щодо існуючих та запланованих видів використання вод та відповідних установок, які можуть спричинювати транскордонний вплив; і) сприяти співробітництву та обміну інформацією щодо найкращих наявних технологій у відповідності з положеннями статті 13 цієї Конвенції, а також сприяти співробітництву в галузі науково-дослідних програм;

j) брати участь у здійсненні оцінки впливу на навколишнє середовище по відношенню до транскордонних вод на основі відповідних міжнародних норм.

3. В тих випадках, коли приморська держава, яка є Стороною цієї Конвенції, безпосередньо й суттєво підпадає під транскордонний вплив, прибережні Сторони можуть, якщо всі вони на це погоджуються, запропонувати цій прибережній державі взяти участь відповідним чином в діяльності багатосторонніх спільних органів, заснованих Сторонами, що є прибережними до таких транскордонних вод.

4. Спільні органи, передбачені цією Конвенцією, пропонують спільним органам, які засновані прибережними державами для захисту морського середовища, що безпосередньо підпадає під транскордонний вплив, співробітничати з метою узгодження їх роботи та запобігання, обмеження та скорочення транскордонного впливу. У тих випадках, коли в рамках одного водозбору існує два чи більше спільних органи, вони прагнуть скоординувати свою діяльність, з тим щоб сприяти зміцненню заходів щодо запобігання, обмеження та скорочення транскордонного впливу в рамках цього водозбору.

Стаття 10
Консультації

Консультації проводяться між прибережними Сторонами на основі взаємності, доброї волі та добросусідства на прохання будь-якої такої Сторони. Мета таких консультацій полягає в розвитку співробітництва з питань, які охоплюються положеннями цієї Конвенції. Будь-які такі консультації проводяться з допомогою створеного у відповідності зі статтею 9 цієї Конвенції спільного органу в тих випадках, якщо він існує.

Стаття 11
Спільні моніторинг та оцінка

1. В рамках загального співробітництва, згаданого в статті 9 цієї Конвенції, або конкретних домовленостей прибережні Сторони розробляють та впроваджують спільні програми моніторингу стану транскордонних вод, в тому числі й паводків та льодових заторів, а також транскордонного впливу.

2. Прибережні Сторони узгоджують параметри забруднення та переліки забрудників, за скидами та концентрацією яких виконується регулярне спостереження та контроль.

3. Прибережні Сторони проводять через регулярні проміжки часу спільно або у взаємній координації оцінку стану транскордонних вод, а також ефективності заходів, що вживаються для запобігання, обмеження та скорочення транскордонного впливу. Результати цих оцінок доводяться до відома громадськості відповідно до положеннь, що містяться в статті 16 цієї Конвенції.

4. З цією метою прибережні держави узгоджують правила, що стосуються розробки та використання програм моніторингу, систем вимірювання, приладів, аналітичних методів, процедур обробки та оцінки даних, а також методів реєстрації скидів забрудників.

Стаття 12
Спільні дослідження та розробки

В рамках загального співробітництва, згаданого у статті 9 цієї Конвенції, або конкретних домовленостей прибережні Сторони проводять конкретні дослідження та розробки в інтересах досягнення та забезпечення дотримання цільових показників та критеріїв якості води, які ці прибережні Сторони вирішили визначити й затвердити.

Стаття 13
Обмін інформацією між прибережними державами

1. Прибережні Сторони виконують в рамках відповідних угод та інших домовленостей у відповідності зі статтею 9 цієї Конвенції обмін реально доступними даними щодо:

а) екологічного стану транскордонних вод;

b) досвіду, накопиченого в галузі застосування та використання найкращої наявної технології, та результатів досліджень та розробок;

с) викидів та результатів моніторингу; d) вживаних та запланованих заходів відносно запобігання, обмеження та скорочення транскордонного впливу;

е) дозволів та правил у відношенні скидів стічних вод, які видаються та встановлюються компетентними владами або відповідним органом.

2. З метою узгодження граничних норм для скидів прибережні Сторони обмінюються інфоромацією про свої національні правила.

3. У випадку, коли до будь-якої прибережної Сторони звертається інша прибережна Сторона з проханням про надання таких даних чи інформації, які відсутні, то перша прибережна держава має вжити заходи для задоволення цього прохання, проте вона може для його виконання поставити перед Стороною, що запитує, вимогу покрити розумні витрати, пов'язані з отриманням та, при необхідності, з обробкою таких даних чи інформації.

4. З метою впровадження цієї Конвенції прибережні Сторони сприяють обміну найкращою наявною технологією, зокрема, шляхом розвитку: комерційного обміну наявною технологією; прямих контактів та співробітництва в промисловості, в тому числі й спільних підприємств; обміну інформацією та досвідом; та надання технічної допомоги. Прибережні Сторони виконують також спільні програми в галузі підготовки кадрів та організують відповідні семінари та наради.

Стаття 14
Системи сповіщення та сигналізації

Прибережні Сторони негайно інформують одна одну про будьяку критичну ситуацію, яка може стати причиною транскордонного впливу. Прибережні Сторони створюють, при необхідності, та використовують скоординовані та спільні системи зв'язку, сповіщення та сигналізації з метою отримання й передачі інформації. Ці системи використовуються на основі спільних процедур та технічних засобів передачі та обробки даних, що підлягають узгодженню між прибережними Сторонами. Прибережні Сторони інформують одна одну щодо компетентних органів та центрів зв'язку, призначених для цих цілей.

Стаття 15
Взаємна допомога

1. У випадку виникнення критичної ситуації прибережні Сторони надають на запит взаємну допомогу у відповідності з процедурами, встановленими згідно з положеннями пункта 2 цієї статті.

2. Прибережні Сторони розробляють та узгоджують процедури надання взаємної допомоги, яка стосується, зокрема, наступних аспектів:

а) керівництва, контролю, координації та нагляду за наданням допомоги;

b) місцевих засобів та послуг, що надаються Стороною, яка звернулася з проханням про надання допомоги, в тому числі, при необхідності, спрощення прикордонних формальностей;

с) заходів по запобіганню збитків, відшкодування та/або компенсації збитків Стороні, яка надає допомогу, та/або її персоналу, а також стосовно проїзду, там де це є необхідним, через території третіх Сторін;

d) умов відшкодування збитків, пов'язаних з послугами по наданню допомоги.

Стаття 16
Інформування громадськості

1. Прибережні Сторони забезпечують інформування громадськості про стан транскордонних вод, заходи, які вживаються чи заплановані з метою запобігання, обмеження та скорочення транскордонного впливу, а також про ефективність цих заходів. З цією метою прибережні Сторони забезпечують надання громадськості інформації про:

а) цільові показники якості води;

b) дозволи, що видаються, та умови, які належить витримати;

с) результати відбору проб води та стоків, що виконується з метою моніторингу та оцінки, а також результати перевірки дотримання цільових показників якості води та умов, вказаних у дозволах.

2. Прибережні Сторони забезпечують громадськості можливість безплатного ознайомлення в розумні терміни з цією інформацією з метою перевірки та надають представникам громадськості практичні можливості для отримання копій такої інформації у прибережних Сторін за розумну плату.

Частина III
Організаційні та заключні положення

Стаття 17
Нарада сторін

1. Перша Нарада Сторін скликається не пізніше одного року з дня набуття чинності цієї Конвенції. Надалі чергові наради скликаються один раз на три роки, або ж частіше, відповідно до правил процедури. Сторони проводять позачергові наради, якщо вони приймають рішення про це на черговій нараді або якщо одна з них подає у письмовій формі відповідне прохання при умові, що це прохання буде підтримане не менше, ніж однією третиною Сторін протягом шести місяців з дня повідомлення всіх Сторін.

2. На своїх нарадах Сторони розглядають хід виконання цієї Конвенції й з цією метою:

а) виконують огляд політики та методологічних підходів Сторін щодо охорони та використання транскордонних вод з метою подальшого покращення охорони та використання транскордоних вод;

b) обмінюються інформацією про досвід укладання та виконання двосторонніх та багатосторонніх угод та інших домовленостей стосовно охорони та використання транскордонних вод, учасниками яких є одна чи більше Сторін;

с) звертаються, при необхідності, до послуг відповідних органів ЄЕК, а також інших компетентних міжнародних органів та конкретних комітетів з усіх аспектів, пов'язаних з досягненням цілей цієї Конвенції;

d) на своїй першій нараді розглядають та приймають консенсусом правила процедури своїх нарад;

е) розглядають та приймають пропозиції щодо поправок до цієї Конвенції;

f) розглядають та виконують будь-які додаткові заходи, які можуть бути необхідними для досягнення цілей даної Конвенції.

Стаття 18
Право голосу

1. За винятком випадків, передбачених в пункті 2 цієї статті, кожна Сторона цієї Конвенції має один голос.

2. Регіональні організації економічної інтеграції використовують своє право голоса щодо питань, які входять до їх компетенції, маючи число голосів, що дорівнює числу їх держав-членів, які є Сторонами цієї Конвенції. Такі організації втрачають своє право голоса, якщо їх держави-члени використовують своє право голоса, й навпаки.

Стаття 19
Секретаріат

Виконавчий орган Європейської економічної комісії виконує наступні секретарські функції:

а) скликає та займається підготовкою наради Сторін;

b) передає Сторонам звіти та іншу інформацію, отриману у відповідності з положеннями цієї Конвенції;

с) виконує інші функції, що можуть бути визначені Сторонами.

Стаття 20
Додатки

Додатки до цієї Конвенції є її невід'ємною частиною.

Стаття 21
Поправки до конвенції

1. Будь-яка Сторона може пропонувати поправки до цієї Конвенції.

2. Пропозиції щодо поправок до цієї Конвенції розглядаються на нараді Сторін.

3. Текст будь-якої пропонованої поправки до цієї Конвенції подається в письмовому вигляді Виконавчому секретарю Європейської економічної комісії, який доводить її до відома всіх Сторін не пізніше, ніж за дев'яносто днів до початку наради, на якій передбачається прийняти цю поправку.

4. Поправка до цієї Конвенції приймається консенсусом представників Сторін цієї Конвенції, присутніх на нараді, й набуває чинності для Сторін, які її прийняли, на дев'яностий день після дати подання на зберігання Депозитарію двома третинами цих Сторін їх документів про прийняття цієї поправки. Поправка набуває чинності для будь-якої Сторони на дев'яностий день після дати подання на зберігання цією Стороною документа про прийняття поправки.

Стаття 22
Врегулювання суперечок

1. При виникненні суперечок між двома чи більше Сторонами відносно тлумачення та застосування цієї Конвенції вони прагнуть врегулювати суперечку шляхом переговорів або будь-яким іншим способом, прийнятним для Сторін, між якими виникла суперечка.

2. При підписанні, ратифікації, прийнятті, затвердженні цієї Конвенції або приєднанні до неї або в будь-який час після цього будь-яка Сторона може в письмовій формі заявити Депозитарію про те, що стосовно до суперечки, не врегульованої у відповідності з пунктом 1 цієї статті, вона приймає один або обидва з таких способів врегулювання суперечок, обов'язкових для будь-якої Сторони, яка приймає на себе таке ж зобов'язання:

а) передача суперечки в Міжнародний Суд;

b) арбітраж у відповідності з процедурою, викладеною в додатку IV.

3. Якщо Сторони, між якими виникла суперечка, прийняли обидва способи врегулювання суперечок, згадані в пункті 2 цієї статті, суперечка може бути передана лише в Міжнародний Суд, якщо Сторони не домовляться про інше.

Стаття 23
Підписання

Ця Конвенція відкрита для підписання в Хельсінки з 17 по 18 березня 1992 року включно й потім в Центральних установах Організації Об'єднаних Націй у Нью-Йорку до 18 вересня 1992 року державами-членами Європейської економічної комісії, а також державами, які мають консультативний статус при Європейській економічній комісії у відповідності з пунктом 8 резолюції 36 (IV) Економічної та Соціальної Ради від 28 березня 1947 року, а також регіональними організаціями економічної інтеграції, створеними суверенними державами - членами Європейської економічної комісії, яким їх держави-члени передали повноваження щодо питань, які регулюються цією Конвенцією, в тому числі й повноваження укладати угоди, що стосуються цих питань.

Стаття 24
Депозитарій

Депозитарієм цієї Конвенції виступає Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй.

Стаття 25
Ратифікація, прийняття, затвердження та приєднання

1. Ця Конвенція підлягає ратифікації, прийняттю або затвердженню державами та регіональними організаціями економічної інтеграції, які її підписали.

2. Ця Конвенція відкрита для приєднання для держав та організацій, згаданих в статті 23.

3. Будь-яка згадана в статті 23 організація, яка стає Стороною цієї Конвенції при тому, що жодна з держав-членів цієї організації не є Стороною цієї Конвенції, буде пов'язана зобов'язаннями щодо цієї Конвенції.

У випадку, коли одна або кілька держав-членів цієї організації є Сторонами цієї Конвенції, ця організація та її держави-члени приймають рішення стосовно їх відповідних обов'язків по виконанню своїх зобов'язань щодо цієї Конвенції. В таких випадках ця організація та її державичлени не можуть одночасно користуватися правами, передбаченими в цій Конвенції.

4. В своїх документах про ратифікацію, прийняття, затвердження або приєднання регіональні організації економічної інтеграції, згадані в статті 23, заявляють про межі своєї компетенції стосовно питань, які регулюються цією Конвенцією. Ці організації також інформують Депозитарія про будь-які істотні зміни своєї компетенції.

Стаття 26
Набуття чинності

1. Ця Конвенція набуває чинності на дев'яностий день після подання на зберігання шістнадцятого документу про ратифікацію, прийняття, затвердження або приєднання.

2. Для цілей пункта 1 цієї статті будь-який документ, який передається на зберігання регіональною організацією економічної інтеграції, не розглядається як додатковий до документів, які передаються на зберігання державами-членами такої організації.

3. Для кожної держави або організації, згаданих в пункті 23, які ратифікують, приймають або затверджують цю Конвенцію або приєднуються до неї після подання на зберігання шістнадцятого документа про ратифікацію, прийняття, затвердження або приєднання, Конвенція набуває чинності на дев'яностий день після подання на зберігання такою державою чи організацією свого документа про ратифікацію, прийняття, затвердження або приєднання.

Стаття 27
Вихід

В будь-який час через три роки з дня набуття чинності даної Конвенції для будь-якої Сторони ця Сторона може вийти з Конвенції шляхом направлення письмового повідомлення Депозитарію. Будь-який такий вихід набуває чинності на дев'яностий день після дати отримання повідомлення про це Депозитарієм.

Стаття 28
Автентичні тексти

Оригінал цієї Конвенції, англійський, російський та французький тексти якої є однаково автентичними, передається на зберігання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй.

Свідченням чого належним чином на те вповноважені підписали цю Ковенцію.

Вчинено в Хельсінки сімнадцятого березня одна тисяча дев'ятсот дев'яносто другого року.

Додатки

Додаток I

Визначення терміна "Найкраща наявна технологія"

1. Термін "найкраща наявна технологія" означає останні досягнення в розробці процесів, установок та експлуатаційних методів, які довели практичну придатність як конкретного заходу для обмеження скидів, викидів та відходів. При визначенні того, чи є процеси, установки та експлуатаційні методи найкращою наявною технологією загалом або у кожному конкретному випадку, особливо враховуються:

а) порівняльні процеси, установки або експлуатаційні методи, успішно випробувані останнім часом;

b) технічний прогрес та зміни в наукових знаннях та розумінні проблем;

с) можливість застосування такої технології з економічної точки зору;

d) часові обмеження для встановлення обладнання як на нових, так і на існуючих підприємствах;

е) характер та обсяги відповідних скидів та стоків;

f) маловідходна та безвідходна технологія.

2. Таким чином, "найкраща наявна технологія" для конкретного процесу з часом буде змінюватися під впливом технічного прогресу, економічних та соціальних факторів, а також при змінах в наукових знаннях та розумінні проблем.

Додаток II

Керівні принципи для розробки найкращої в
екологічному відношенні практики

1. При виборі в конкретних випадках найбільш вдалого поєднання заходів, яке може бути найкращою в екологічному відношенні практикою, слід враховувати наступні заходи, перераховані в порядку зростання їх значення:

а) поширення інформації та знань серед громадськості та користувачів стосовно екологічних наслідків вибору конкретних видів діяльності або продуктів, їх використання та остаточного вилучення;

b) розробка та застосування кодексів належної екологічної практики, які охоплюють всі аспекти життєвого циклу продукту;

с) маркування, яке інформує користувачів про небезпеку для навколишнього середовища, пов'язану з продуктом, його використанням та остаточним вилученням;

d) системи збирання та вилучення, доступні для громадськості;

е) рециркуляція, рекуперація та повторне використання;

f) застосування економічних важелів стосовно діяльності, продуктів або груп продуктів;

g) система видання ліцензій, яка передбачає низку обмежень або заборону.

2. При визначенні того, яке поєднання заходів становить найкращу в екологічному відношенні практику, в цілому та в кожному окремому випадку, варто особливо враховувати:

а) небезпечність для навколишнього середовища:

і) продукту; іі) виробництва продукту; ііі) використання продукту; iv) остаточного вилучення продукту;

b) можливість заміни процесами та речовинами, які менше забруднюють;

с) масштаби використання;

d) потенційні екологічні переваги або недоліки альтернативних матеріалів або діяльності;

е) прогрес та зміни в наукових знаннях та розумінні проблем;

f) часові обмеження для виконання;

g) соціальні та економічні наслідки.

3. Таким чином, найкраща в екологічному відношенні практика для конкретного джерела буде з часом змінюватися під впливом технічного прогресу, економічних та соціальних факторів, а також внаслідок змін в наукових знаннях та розумінні проблем.

Додаток III

Керівні принципи розробки цільових показників
та критеріїв якості води

Цільові показники та критерії якості води:

а) враховують мету підтримки та, у випадку необхідності, покращення існуючої якості води;

b) спрямовані на скорочення середніх навантажень забруднення (особливо небезпечними речовинами) до визначеного рівня в межах визначеного проміжку часу;

с) враховують конкретні вимоги щодо якості води (сира вода для пиття, зрошення тощо);

d) враховують конкретні вимоги по відношенню до чутливих вод і таких, що перебувають під особливою охороною та їх навколишнього середовища, наприклад, озер та запасів підземних вод;

е) встановлюються на основі застосування методів екологічної класифікації та хімічних індексів з метою перевірки в середньотривалому та довготривалому плані положення з підтримкою та покращенням якості води;

f) враховують ступінь досягнення цільових показників, а також додаткові захисні заходи, що грунтуються на граничних нормах вмісту забруднень у скидах та які можуть бути необхідні в окремих випадках.

Додаток IV

Арбітраж

1. У випадку передачі будь-якої суперечки на арбітражний розгляд у відповідності з пунктом 2 статті 22 цієї Конвенції Сторона або Сторони повідомляють секретаріат про предмет арбітражного розгляду та вказують, зокрема, статті цієї Конвенції, відносно тлумачення та застосування яких виникла суперечка. Секретаріат передає отриману інформацію всім Сторонам цієї Конвенції.

2. Арбітражний суд складається з трьох членів. Як сторона-позивач чи сторони-позивачі, так й інша сторона чи сторони, які беруть участь у суперечці, призначають по одному арбітру, та обидва призначених таким чином арбітрів за взаємною згодою призначають третього арбітра, який виконуватиме функцію голови арбітражного суду. Останній не може бути громадянином однієї зі сторін суперечки й не може мати місцем свого звичайного проживання територію однієї з цих сторін, не може знаходитися у них на службі або мати будь-яке відношення до цієї справи.

3. Якщо після двох місяців з моменту призначення другого арбітра не призначений голова арбітражного суду, то на прохання будь-якої із сторін суперечки Виконавчий секретар Європейської економічної комісії призначає його протягом наступних двох місяців.

5. Арбітражний суд виносить своє рішення у відповідності з міжнародним правом та положеннями цієї Конвенції.

6. Будь-який арбітражний суд, який створюється у відповідності з положеннями цього додатку, розробляє свої власні правила процедури.

7. Рішення арбітражного суду як щодо процедурних питань, так і щодо питань по суті приймаються більшістю голосів його членів.

8. Суд може вживати всі належні заходи для вияснення фактів.

9. Сторони суперечки надають сприяння роботі арбітражного суду та, зокрема, використовуючи всі наявні в розпорядженні засоби:

а) надають йому всі відповідні документи, умови та інформацію;

b) при необхідності надають йому можливість викликати свідків або експертів та заслуховувати їх свідчення.

10. Сторони й члени арбітражного суду дотримуються конфіденційності будь-якої інформації, яка отримана в конфіденційному порядку під час розгляду в арбітражному суді.

11. Арбітражний суд може на прохання однієї зі сторін рекомендувати вжити тимчасові заходи захисту.

12. Якщо одна із сторін суперечки не з'являється в арбітражний суд або не бере участі в розгляді своєї справи, інша сторона може просити суд продовжити розгляд й винести своє заключне рішення. Відсутність однієї зі сторін в суді або неучасть однієї зі сторін в розгляді справи не є перепоною для розгляду.

13. Арбітражний суд може розглядати зустрічні позови, які виникають безпосередньо із суті суперечки, й виносити щодо них рішення.

14. Якщо тільки арбітражний суд не прийме іншого рішення, виходячи з конкретних умов справи, судові витрати, в тому числі й щодо оплати послуг членів суду, сторони суперечки розділяють між собою порівну. Суд реєструє всі свої витрати й подає сторонам остаточний звіт про ці витрати.

15. Будь-яка Сторона цієї Конвенції, яка вбачає в предметі суперечки інтерес правового характера й яку може стосуватися рішення щодо цієї справи, має право взяти участь у розгляді за згодою суду.

16. Арбітражний суд виносить своє рішення протягом п'яти місяців після дати свого заснування, якщо тільки він не вважатиме за потрібне продовжити цей термін на період, що не перевершує п'ять місяців.

17. Рішення арбітражного суду супроводжується поясненням причин. Рішення його є остаточним та обов'язковим для всіх сторін суперечки. Арбітражний суд повідомляє своє рішення сторонам суперечки та секретаріату. Секретаріат направляє отриману інформацію всім Сторонам цієї Конвенції.

18. Будь-яка суперечка, яка може виникнути між сторонами стосовно тлумачення або виконання рішень суду, може бути передана будь-якою стороною в арбітражний суд, який виніс це рішення, або - при неможливості скористатися послугами останнього - в інший суд, який створюється з цією метою таким же чином, як і перший.